«На мінори розсипалась мряка»

На мінори розсипалась мряка,

І летить з осики лист,

Але серце моє не заклякло,

Не замовкло, бо я — комуніст.

І іду я дорогою, вітром,

На долоні у мене зоря,

Завтра маю пітьму освітити

У тайзі, у морозних зирян.

І ховаю в курначчя1 генія…

Це — не Будда, не Магомет, не Конфуцій,

І не приймете ви його без преній,

Бо він із черева Революції.

А надворі «memento mori»2,

Тротуари бредуть в журбі

І вистукують — чуєте? — скоро

Закришталяться й очі повій.

Та не зріжу собі я голову —

Залізняк я, і чути мій гук,

Краще вмить опинюся голий

на снігу!.