На полях

І

Як вечір кулями плював

І ранки гаркали залізом,

Один на варті він стояв –

І не з рушницею – з одрізом.

Непереможні вороги

Порозіслали чати, стежі…

А він, в обірваній одежі,

Десь міряв межі навкруги.

І раптом куля – не в висок,

Не в груди – в задубілу ногу.

Упав з одрізом на дорогу

І в рану набивав пісок.

І з болю скреготав зубами.

Не крикнути і не піти.

Навколо прокляті кати,

І стогнуть села під панами.

Надбігло двоє. – Більшовик. –

Скажено клацнули затвори…

І пронизав останній крик

Задимлені простори.

ІІ

Горіли панські будинки,

А з лісу все бах та бах.

Топтали підкови стежинки

По золотих житах.

А в лузі за нашим селом

Лежали в ровах селяни –

У кого рушниця, а хто з ціпком, –

А пани гарцювали ланами.

І щось віщувала душа,

Що сина я вже не побачу.

В серці, мов вістря ножа,

Точило кров гарячу.

Ввечері – наші на межі –

Аж за ланами загуло.

Його в кривавій одежі

Внесли сусіди в село.

Не спиться мені по ночах…

Ні крику, ні зойку, ні сліз.

Такий одчай, неначе жах

Пройшов по селах скрізь.

Як зараз – в дірявій одежі,

А в правій – старий одріз,

Виходить мій син на межі…

Я знаю: на заріз…

ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, З ЦИКЛУ “СУРМАЧ”