“На синю синь води лягла від хмари тінь”

На синю синь води лягла від хмари тінь,

Посумувала хмара за собою.

До вечора іде, холонучи, теплінь

І тулиться до каменя щокою.

Складались два крила, вже поночі, під лист,

Туман тулився при долоні вогко.

Щось далечі було… терново світ наливсь…

Земля і Місяць вдвох дивились око в око…

Стопа в стопу ступав за родом рід.

Лопата за лопатою ступала.

Над морем скелями ішов за глодом глід,

За серцем серце йшло неперестало.

Лиш я незчувсь, як стишилась хода,

Як простелився вітер за плечима,

І на слова мої дивилася вода

Кленовими осінніми очима.

1975