На спадку вечора

Не віддзеркалює вода

уже ні хмар, ні птахів.

І сонце, випавши з гнізда,

вниз покотилось з даху.

Перехилились голоси—

аж мур небесний тріснув,

та з тріщин краплями роси

просочувалась пісня…

І позліталися давно

у вулик звуки й бджоли.

А з кухви молоде вино

вже цебенить додолу.

В кубельці світла груші сплять,

хоч тонко скло дзенькоче,

і кругла місячна печать

скріпила аркуш ночі.

А з-під острішка виноград

на стіл схололий блима.

І брата віддзеркалив брат

широкими очима.

Відсутня відстань — в дзеркалах

безмежна перспектива,

І неньки тінь покрай стола

засвічена щасливо.

***