На тему «Козак Мамай»

Пильнуй всякчасно браму вуст,

бо слух піщаний слів неситий.

Кричить Мамай, стікає вус,

брова ламається сердито…

— Кривоязикі брехуни!

Гонителі свого сумління!

Ви пасерби, а не сини,

мандрівні безтілесні тіні!

Щодня зрікаєтесь себе,

життя втрачаючи щомиті,

лиш блеєте, як вівці: бе-е-е…

уткнувшись мордами в корита.

Я боронив вас… На гаках

висів в Стамбулі та у Кафі,

ви ж продали все з молотка,

слугуючи слухняно страху…

…Гей, коню, конику, чому

ти змалився, усох, як сливка?

Та я тебе хоч й перейму,

не втримаю — коротка гривка…

Обрамлять простір, відітнуть

від вас, від часу рамки-рейки, —

яка ж моя коротка путь,

не бренька кобза вже старенька…

Присохли струни, тріснув лак,

і порохом припав малюнок…

Мовчить мальований козак,

снується тріщин візерунок.

Все глибше входить він в стіну,

все менше отвір прямокутний,

слова втяглися вглибину,

повітря — голосу не чути,

а тільки: … Ну-у-у…

***