На узліссі

Відхилялось чисте небо —

жовтий полог йшов у літ,

і світився в півня гребінь

під вікном, як первоцвіт.

Дивно нам сьогодні зранку

вряд продмухувать шибки

й замість солоду у склянки

класти липові листки.

Й крихти терпкості не чути —

чи ж воно так й має буть,

коли губ торкнеться сутінь

чи вишнева каламуть?

Що ж, настоїм в лампі світло,

ним окропим всі кути,

де зберігся запах літа, —

щоб не знати гіркоти.

***