На верхів’я

Греби, весляре, на верхів’я!

Король-весляре, на верхів’я!

В люстерці гроз,

в люстерці снів,

в люстерці гроз безмежних.

Король-весляре, гей, блисни

в люстерці гроз безмежних.

Ой, покотись надхмарним покотом,

що буйний грім.

Загогочи скаженим рокотом,

що буйний грім.

Та закувала чуйна хмара

й заплакали дощі,

пішли отари

— попливли,

а потім сипалась вода.

Невже вгамує перший шквал

шалений подих бій-вітрів,

коли тендітна пані-тиша

за ними йде?

Греби ж, весляре, вище, вище.

І з тріском бунт! і з тріском стріл!?

І знову зорі — в метеори.