На весіллі

Малий у вишитій сорочці,

він заглядав під всі столи.

Гонорний був, бо старші хлопці

уперше в хованки взяли.

Та надійшла найбільша радість:

настала і його пора,

бо випало йому ховатись.

Йому — ховатись! Гра є гра.

Малий у тлумі многолюднім

тихцем прокрався до музик

і заховався там за бубном —

о, він облюбував тайник!

Музика грає — танець має

свій гик і тик, а він принишк:

того чекає, хто шукає.

А хто? Хай погукає лиш.

На співи танці завернули,

за північ гамір завернув…

Невже ніхто?

Невже забули?

І спати сором.

І заснув.

Коли музика стихла, стухла,

його помітили. Котрийсь

із хлоп’яків прибіг

і з кухля

води линув.

“Устань і вмийсь!”

“Чи, може, цицьки хочеш? Мами

заждався?

Хай ховає в міх!”

І я побитий був словами

отих бешкетників малих.

І за слізьми, як за стіною,

я затремтів од тих образ, —

мов потішались наді мною.

А він

спросоння

усміхавсь.