На вибачення

Неможливо чогось бажати жінці, 

що світ обійняла руками,

якій захотілось на мить покарати

тих, хто постанув між нами.

Чому саме настрій керує нами

у мить, коли лавандове поле

заростає конюшини ланами,

які ти в радість перетворила горе.

Прости мене за тугу і слова,

і не суди мене за епітети,

поринь у серце моє і сповна

насолодись любові квітами.

Я щиро каюсь і люблю,

і я лежу, мов стОю на колінах,

тебе лавандову ціню,

і на асфальті, і у квітах.