На вокзалі холодний зимовий ранок...
Written 2024-01-22
На вокзалі холодний зимовий ранок.
Наче привид йду повз чужих людей.
Галас: звук рейок, вагонних фіранок,
Стукіт валіз й безлічі інших речей.
Заходжу в свій вагон повільно,
Сідаю, заплющую очі і думаю що робити.
Його нема... Може я таки божевільна?
Просив мене до кінця жити... Жити...
Поїзд вирушить далеко звідси...
Здавалось нове життя буде в новому місці,
Але байдуже на ці всі відстані,
Я й далі пам'ятатиму як він стояв на пристані...
Як говорив слова і кричав в пориві злості...
Глянув востаннє на мене, кинувся з мосту...
Вибач, я більше не приїду до тебе в гості.
Ти сам вирішив піти із нашого простору.
Думки гризуть всередині діри безмежні,
Не дають спати в ночі, жахи не зникають теж.
Наче в німому кіно, на повторі ці сцени,
Де ти наче живий, та не справжній авжеж...
Ти пішов, не подумавши що буде зі мною
Після того як зникнеш в холодній воді.
Ти хотів щоби я пішла за тобою?
Щоби руки мої стали теж крижані?
Ні... Ти знав, як життя я любила,
Хоч воно і було не таким як в книжках.
На відміну від тебе я просто хотіла
Щоб стосунки у нас не були "на ножах".
На відміну від тебе я просто любила
Те життя, яке ти терпіти не міг
Хто тепер ти? Порожня могила?
Ні... Ти - душа на яку той гріх ліг.