На захист дерева

Щемить в душі та зрубана сосниця,

кигиче їй бездомна синя птиця,

прив’ялий запах вітру не втіша:

болить душа!

Сльоза не поспіша —

прижурена

ледь мерехтить скраєчку,

у ній відбились

стовбура кілечки,

кілечко сонця і гнізда кружальце,

і п’ятеро пташат, що виросли на пальцях.

Болить мені моя неповнота,

став на пеньок, та це не висота,

пита мене щербата самота:

— Хіба існує в світі порожнеча? —

Немає сосни, хоч навкруг повнеча.

Від крони в небі, бачиш, ні знаку,

і вищий ти думками на пеньку,

і погляд глибше вдалечінь сягає.

Проте мене там, світоньку, немає…

***