На запитання пошепки

Ти лиш питала пошепки:

"Що потім, - мрії, мов шибки."

Постіль була розстелена,

ти згублена... хоч з зелена...

Авже йшла містом... - по рову(?),

несла красиво голову,

як млость рудої чубочки,

ті каблучки як з голочки.

В твоїх очах -

глузливість,

і хтивий в них наказ -

не змішувати

тебе

з тією сотні раз;

мене з колишнім, гнів з себе...

- коханої як ті, з "ЛЮБЕ".

Була вже... -

справа марна.

Ти, що -

вчорашня манна...

з забутою лиш вчилася

тією, що зробилася.

І як себе поставиш ти,

смій руйнувати... мусиш йти;

не інша жінка,, прагнеш тіла,

зі мною в ліжку, шепотіла,

питала пошепки, - хотіла:

"А після що? (як переляк:)

А після що? А після як?"