На золотих парусах

Красуня задумана осінь

Золоті паруси нап’яла.

І сонце променем косим

Мене протяло, мов стріла.

Із прекрасним на серці болем,

Із осколком у серці ясним

Я на кряж по камінню голім

Лісом іду багряним.

Заберусь на саму вершину,

Подивлюся — відомо куди!

Немов невгамовному сину.

Я серцю скажу: лети!

Крізь осінь оцю золотаву,

Через кряжів гірських моноліт

Лети у мою державу,

В молодий мій стомовний світ.

І спитається осінь: хто це

По горах стрімких та лісах

Пролітає, прострілений сонцем,

На моїх золотих парусах?

ЗО вересня 1945 р., Балатон