На золотому столі

О. Довженку

Над безоднею світу багряна скала

Стоїть і хитається в хмарах синіх.

На білому тлі золотого стола

Відбилися пера стальні і гусині…

Там Пушкін під зорями і Тарас,

Там Лєрмонтов плаче вві сні і лютує,

В рожевих зірницях там вітер погас,

1 тиша колиску собі гаптує.

Встають під скалою і сонце, й гроза,

І дні пропливають над нею без ліку…

Схилився в задумі там геній-козак

З жорстокого віку, з квітучого віку.

Він йшов до стола, осіянний добром,

Він пише слова золотим пером.

Він йшов до стола крізь буденний хмиз

В буремнім вогні беззупиння живого.

Це він не зійшов до народу вниз,

А тихо злетів до народу свого!

І, повен звитяги, згорів на землі,

В калюжах побачивши зорі…

Внизу під скалою летять журавлі,

Земля в яблуневім уборі.

На хвилях полощуться лози, як дим…

Прокинулись люди в хвилину пізню…

Підвівся козак за столом золотим,

Столом золотим комунізму.

1956