Над колискою

Спи, дитя моє, ти — життя моє!

Спи, дитя моє красне!

Поки сонечко не запалиться,

Поки місяць не згасне!..

Спи, дитя моє, ти — життя моє!

Тілько щастя і долі!

Будеш цілий вік, як той чорний віл,

У ярмі і неволі!

Тілько губонька залепечеться,

Слаба ніженька стане,

Слаба рученька перехреститься —

Твоє горе настане.

Не підеш з дітьми, не побавишся

На пуховім пісочку,

Не прийдеш сюда, не положишся,

Не заснеш в холодочку!..

Не з дітьми підеш — панську череду

Поженеш ти на поле!..

Не пісок м’який — стерня острая

Босі ноги наколе!..

І від сонечка не сховаєшся

За відорану скибу;

Зав’ялить тебе в полі сонечко,

Як ту в’ялую рибу!..

І не раз сльоза із очей спаде

На запалені груди,

І сльозу твою тілько бог їден

З неба видіти буде!

Станеш хлопцем ти, станеш парубком,

Тобі все їдна доля:

Череда мине, найде панщина —

Їдна й тая ж неволя.

І що божий день осавула йде:

Ти вставай до роботи!..

Ти вставай, роби від неділеньки

До самої суботи…

І що божий день будеш до світа

До роботи вставати;

Свою силоньку ні собі, ні мні,

А панам виробляти.

А там панові не вподобався,

Писарині якому, —

Ноги здибають, руки спутають

І звезуть до прийому.

Станеш голий ти у присутствії,

Як родила тя мати…

І зачнуть тебе пани з дохтором,

Мов коня, оглядати!..

І забриють лоб — і до церкви враз,

Там присягу прокажуть;

У мундир вберуть, оружжо дадуть,

Світ навіки зав’яжуть!

Поженуть тебе в чужу сторону,

І зачнуть муштрувати,

І приказ дадуть — мову рідную

На чужую зламати…

І наломишся, і забудеш ти

Свою мову рідненьку,

Спом’янеш не раз не по-рідному

Свою рідную неньку…

А прийде війна — зложиш голову!..

Де і хто поховає?

Не згадає мир, не спитається,

Хіба бог спам’ятає!..

Спи ж, дитя моє, ти — життя моє!

Спи ж, дитя моє красне!

Поки світ стоїть, поки з місяцем

Враз і сонце не згасне!..