“Над нами інший лік епох”

Над нами інший лік епох,

душі і праху.

Ми світ поділимо на двох.

Безмежжя — птаху.

Мені — в узорах давніх меж —

поля-полотна.

В якому часі ти живеш,

душе безродна?

Заліг он на найближчій з нив

й шипить, сновида:

“За нивку цю весь піт пролив

мій дідо в жида”.

Помер той дід і той сусід,

але буває,

що ллється кров, де ллявся піт,

і в тім вина є

моя — говорять. Та невже

мій пташе-брате?!

Мій вороже — моя душе,

хтось мусить знати!

Яких ще, душе-враже, меж

ти ждеш у страсі?

В якому світі ти живеш?

В якому часі?

Чия чорниця? — все одно, —

яка черниця

заплямувала полотно,

як відданиця.

Ще кажуть: світ спасе краса,

мій брате-пташе,

й розгорне ангел небеса,

і ми майнемо в небеса!

(Туди, де наше.)