Надія
Written 2025-03-29
Ржаве небо над вістрями оголених дерев
вкриває мій край гнітючою пилиною
Птахи свободи жадали колись і тепер
упали на землю червоною сльозою.
Туман безпроглядний блукає полями
повітря вже просякло затхлістю імли
І промені сонця, що нас зігрівали
змінились на опік кривавої війни.
Виття сирен немов затяті пластини
холод страху окутує аж до душі
І сльози матері повільно у прірву стікали
не дочекавшись додому рідні.
Жевріють в серці останні надії
і квіти чекають нової весни
Вони хоч вічно у снах би блукали
щоб взріти нарешті, світ без війни.