Надія

А що для тебе ті слова,

Котрі залишили пітьму?

Хіба дзюрчить моя журба,

Хіба вона немов отрута?

А біль у серці знов гримить,

Кидає жалом в джерело туги.

Сказав би він: «Терпи», — але

Терпець вже не рятує

Мовляв, маля, яке розбило вщент

Те, що бачили, любили, будували.

А я кричу: плекати, мучити, вбивати

Я тебе не буду.

Ти дала біль — приймаю благодать,

Зберу собі її у груди.

Мій погляд знову з кришталю —

Порви його, а я зітру.

А що надія? Хто вона?

Можливо, десь кудись пішла?

Та вбила ти «згори дотла»

Мовляла ти, коли вона горіла.

Але коли вогонь згасав,

Благала я, щоб не згоріла.