Надмір

Яке строкате пір’я в пташки, —

зліта, зірвавши тятиву.

І не соромиться ромашки

метелик, впавши на траву.

І спів спиваючи по краплі,

дивуюся: та й щедротратні

озвучені липневі дні.

Бо й каркання було б достатньо

давно оглухлому мені.

І кожен овоч, як годинник,

указує на час бджолиний,

на надмір розкошів та барв.

Та, мабуть, вища є причина

цвітіння й буйнування трав.

По цяпці ряска непомітно

взеленює глуху блакить…

Я неспроможен, часе літній,

у межі погляду вмістить

ані кульбаб, ні конюшини:

пух обернувся в насінини,

вже й листя стигло шелестить…

П’ю пахощі по крапелині,

та спраги серця не втолить…

Ось виплива з глибин лілея

і дивиться: а що під нею? —

тремтить щось біле — не збагне…

І прище коло вогняне…

Сплива краса за течією…

Мені б і будяка задосить,

хмільного духу крапиви,

коли б не знать, що срібні коси

зітнуть й волосся з голови.

***