Надмірна світлість

Надмірна світлість вже така далека,

що можна лиш уявою сягнуть.

Крильми виказує спалахнутий лелека

неблизь небесну і криничну путь.

Безсмертник при вустах тримає промінь,

ворсинки світла переносить джміль…

Надміру світла в срібному розломі:

громадиться вгороі небесна сіль…

Кущ сяйва палахкоче при дорозі,

а з нього пташка іскрою зліта,

та підійти до нього не в спромозі —

трима за душу міцно чорнота.

Життя ж твоє, мов заполоч, линюще,

вже вижовкло, погнулось, мов папір.

Не бачать раю очі невидющі —

згаса поволі вигорілий зір…

Та прийде час — в розломах болю зблиском

надмірне світло спалахне на мить:

нестерпне світло ти побачиш зблизька —

в тобі воно і пам’ять спопелить,

і чорний вік, і душу твою чорну,

і чорний страх, і залишки думок.

І спалить твоє тіло гріхотворне

високий струм небесних блискавок.

***