Надто сильно...

Сідає сонце, тікає день,

Ти висуваєш теорію:

Моя душа – твоя мішень,

Не перепишеш історію.

Ми сьогодні разом впадемо,

Не випивши навіть кави,

І краплі дощу роздамо -

Для того будуть підстави.

Закінчу все це шапіто,

Просто шукаю гармонію,

Зніму промокле пальто,

Набридла ця бутафорія.

І бігтиме швидко трамвай,

З кінцевою десь за мріями,

Він скаже сумне "прощавай",

Що залишиться з ностальгіями.

Хоч промову кричи з трибуни,

Хоч відгадуй складні кросворди,

Надто сильно натягнуті струни,

Надто ніжно звучать акорди.

© Євгенія Солод, 2011