Надвечіря

Наш приземлений розум ніяк зрозуміли не хоче,

чорноти нескінченність -- це грізне мовчання на нами...

Але знову і знову вона нас хвилює і манить,

ніби нетутешні, а з тої далекої ночі.

Ні кінця, ні початку -- несхибна розміреність часу,

лиш політ у нікуди й нізвідки, без коми і крапки.

І розлякують коні миттєвості загнаним храпом,

на  Чумацькім Шляху, сліблом напорошивши зірчасто.

Там вчорашні секунди -- уламки хвилин, як непотріб,

антисонце - гігантська діра пережовує їх у минуле,

щоби в новім житті немовляти душа не відчула,

і з нуля починала життя, уже вкотре!

Непрокліпнувши ми стоїмо перед "Чорним квадратом",

перед надгеніальністю темних глибин макросвіту.

Розриваються шви від напруги у пам'яті - звідки

це пізнаваності відчуття, передбачення втрати...