Надзвичайні

Ми тут, ми поруч, серця відкриті,

Над нами небо... А ми убиті.

Так близько сонце, далеко планети,

Ось так помирали звичайні поети...

Те світло в очах за секунди згасало,

Та тільки надія і віра тримали!

А їхні думки на папері пером,

Усі, хто був зверху прозвали "гріхом".

Ми тут, і ми разом, очі закриті,

Та в серці вогонь, і його не згасити,

Вже тіло холодне, і серце не б'ється,

Та тільки, пробачте, душа не здається!

Ми поруч, ми разом, під небом з тобою,

Для нас ті думки стали смертю людською...

Так пробачте мене, відпустіть в небуття!

"Ми померли як ті, що бажали життя"...