Найкраща

Всі вершини їй підкорялись

І скорялись ув ноги їй.

«Подолаю й всі ті, що зостались,

Це вгамує мій внутрішній біль».

Їй з дитинства казали: «Сильна!

Не найкращою бути не смій.

Кожна ноша тобі посильна.

Щось не вмієш? — Навчись і вмій!».

І вона усього навчилась.

Звички, навички, нові знання..

Вона билась, так сильно билась,

Щоб сказати: «Найкраща я!».

Щоб довести усім навколо..

Щоб всі знали її ім'я.

Не посмів, щоб ніхто й ніколи

Їй сказати що не змогла.

Всюди оплески й схвальні крики.

І звучить звідусіль похвала.

Та чи цього вона хотіла?

Чи щаслива від цього сама?

Важка ноша — чужі сподівання.

Вони маскуються серед мрій,

Розчиняються в власних бажаннях.

І вступають із ними в бій.

Вони знищили її думку,

Її плани та ціль життя.

І від того нема рятунку,

Бо «Найкраща — це завжди я!».

Й всі вершини їй підкоряться.

І схиляться ув ноги їй.

Вона точно ніколи не здасться.

Та чому ж не минає цей біль?