Найкращий сон

в перекладі Марти Тарнавської

Maria Pawlikowska-Jasnorzewska

Najpi?kniejszy sen

(Wczoraj ?ni? mi si? zn?w, dla odmiany…)

Вчора знову приснився неждано

мій улюблений сон — незрівнянний! —

що пливу — не в воді, а в повітрі.

Люди в сні про це зовсім не знають,

бо закон притягання вивчають —

знань і поступу горді арбітри.

Сидимо, попиваємо каву,

і розмова у нас нецікава,

про панюсю якусь там сердиту…

Враз, розбивши таріль без спонуки,

скачу з крісла, здіймаючи руки,

і вікном вилітаю відкритим.

Небо грає туркусом, алмазом —

знизу вигуки чую щоразу,

що несе мене чорт понад дахом!

Вже майдан весь юрбою покрило:

свічки світять і палять кадило —

бачу лиця, поблідлі від жаху.

Відпливаю далеко-далеко,

струмінь вітру відштовхую легко,

і сміюся з дурної парафії —

Гордість серце тверде моє гріє,

що ніхто з них цих штук не уміє —

всі стоять лиш, як на фотографії.

На верхів’ях дерев спочиваю,

ніби ангел, у хмарах літаю…

Поліцаї щось знизу голосять.

Найновішим я плаваю стилем,

грудьми дихаю, повними сили,

ластівки відгортаю з волосся.

Потім я здоганяю пілота,

що у нього до штук є охота,

що літає комітьголовою.

Зачіпаю літак, мов сирена,

і ось чую вже сильні рамена

— це пілот мене тягне з собою.

Не цілуй, не цілуй так, пілоте,

обійнявши в скаженому льоті,

щоб зашвидко не впасти на землю.

В тебе темне, солодке обличчя,

аскетичне, мов з середньовіччя,

під крилом твоїм щастя надземне.

Уночі, повернувшися пішки,

мов нічого — присяду я нишком

біля лaмпи, в затишші домашнім…

Всі сидять, урочисті страшенно,

не говорять ні слова до мене,

споглядають значуще, із кашлем.

***