Найважча робота

Натомлена душе моя, не дрімай —

Нікому не дай тебе. душе, приспати.

Струмочок життя не до прірви тримай

І не до болотної греблі-загати.

Струмочок життя…

Де увірвешся ти,

Щоб, випаром ставши, полинути в небо?

Натомлена душе, сягай висоти —

Бо тільки вона є домівка для тебе.

Хай кажуть, що ти ефемера, нехай

Тебе не відчути ні пальцем, ні оком —

Красу, мов озон світанковий, вдихай;

У лузі калиною стань ненароком.

Будь нині синицею, завтра — орлом;

Рікою, що землю туманом зодягне…

А треба — зробись роботящим волом,

Котрий свого воза до вічності тягне.

Усім перебувши, дійшовши основ,

Замри, виглядаючи власної дати.

А станеш людиною, душе, ізнов —

Шукай свого щастя в умінні страждати.

Хто в хижку вселився, а трон обминув,

Хто кинув багатство — ні срібла,

ні злота, —

Той Бога досяг, бо нарешті збагнув,

Що жити на світі —

Найважча робота!

12.02.1986, Сибір