Накрила нічка, та й тихесенька

Накрила нічка, та й тихесенька,

Земленьку кругом.

Лиш вітер мряки жене злегенька

Над розіспаним лугом.

І до любови накликають

Чарівниченька-солов’ї.

а місяць срібний розтягає

Чарівну пряжу мрій.

Там при окопах на долині

Стоїть поручник молодий.

Йому щохвилі вилітає

Зітханнячко з грудей.

“Спи, дівчино, спи, кохана,

Злоті мрії-сни.

І про мене, голубонько,

Не забудь спімни”.

А там у Львові музики грають,

Танець жваво йде.

Дівочі очі як зорі, сяють,

Любка всіх вперед веде.

І усміхається чарівно,

І клонить голову на грудь.

А сотник просить, сотник молить:

“Кохана, не забудь”.

Сіріє ранок, світла гаснуть,

Тяжіє сонна голова.

А сотник шепче ще до вушка

Прощальнії слова.

“Спи, дівчино, спи, кохана,

Злоті мрії-сни.

І про мене, голубонько,

Не забудь спімни”.

Ударив гранат, як грім гримучий,

Землю розгорнув.

Збудив окопи і ліс дрімучий,

І ставок, що вже заснув.

Там при окопах на долині

Лежить поручник молодий.

Йому потічком випливає

Червона кров з грудей.

І знову стихло все довкола,

Ставок заснув, здрімнувся ліс.

А тільки вітер по соснині

Зітхання тихо ніс.

“Спи, дівчино, спи, кохана,

Злоті мрії-сни.

І про мене, голубонько,

Не забудь спімни”.