Налякані очі

Налякані очі дивились на світ

Й не знали, куди притулитися їм.

Байдужість людей, збивало їх з лап.

І рідкість, коли заберуть на руках.

До теплої хати,

Де їжею пахне та люблять тебе

І не викинуть.

Страшно..

Та біль і той смуток,

забути не в силі.

Коли люди проходять, повз нещасну тварину.

Яка голодує і в холоді спить,

Попросить тебе її прихистити.

Тоді, буде вдячна вона до кінця

Й віддасть всю ніжність і любов зі свого серця.

Давай врятуймо маленьке життя.

Яке в самоті блукає кругом,

Та не бачить щастя воно.