“Намагаючись піднятись до хмар по сходинках брил”

Намагаючись піднятись до хмар по сходинках брил,

я хапаюсь за поруччя зі сталактитів,

але знову і знову з’їжджаю у байраки

млявої цікавості до мене.

Лавами застигли мовчазні валуни

і, перешіптуючись шурхотом піску,

роблять вигляд, що не помічають

моторошного промовця з далекої зірки.

Одначе я привертаю увагу цих сліпих глядачів

рухом, що недоречний у скам’янілому оточенні

і, навіть, жахливий для нього. Де ж ви, де ж ви, розумні мешканці

цього здичавілого світу?! І тільки камінці

дивляться, запам’ятовуючи людські жести

сяючими кристалами та мої слова

падають на уламки і, мов архейські комахи,

застигають на них прадавнім відбитком.