Намисто радості

Розірвалося моє намисто радості,

А чи з віком, а чи від людської заздрості.

Цей дарунок дуже я оберігала,

Найцінніше у житті що мала.

А весною в дім прийшла біда,

І один коштовний камінь понесла вода.

Ну, а інші не зібрала я ще досі,

На порозі вже зима й минає осінь.

І лише на білому снігу,

Пацьорки ці різнобарвні я знайду.

В них життя моє, любов і квіти,

Це ж батьків моїх зернятка-діти.

Бо чужий ніколи нам не стане рідним,

Як багатий не подружить з бідним.

Найдорожчий скарб − міцна родина,

Це батьки мої, їх дім і кожна їх дитина.

***