“Напав я на тебе раптом”

Напав я на тебе раптом

На стежці посеред степу,

Нахлинув, як дощ краплистий,

Як виливень буревійний,

Липневий джигун-музика,

Просяяний блискавками,

Співаючий дощ любові.

Ти кинулася тікати,

А я танцював навколо,

Шаліючи від натхнення,

Від певності, що нікуди

Сховатися ти не годна;

На ста сопілках одразу

Я грав, щоб тебе зманити,

Принадити звуком бурі;

А потім я взяв цимбали,

Поклав їх сторчма на землю,

До неба ходив по струнах –

Тебе чарував я звільна

Своїм сатанинським танцем.

Ти бігла і розглядалась

Налякано в тому полі,

Де схову нема від грому,

Від зливи в від кохання.

Ти краплі, немов долоні

Мої безсоромні й спраглі,

Долонями відбивала,

Та в мене було без ліку

Тих рук, що тебе ловили,

В обіймах стискали ніжно,

Наповнювали поволі

Твоє невтоленне тіло,

Неначе водою землю,

Піснями з безодні світу.

Як змокла ти вся до нитки,

Повільніше стала бігти,

Спинилася й засміялась,

До неба вознесла руки, –

Так, ніби просила більше

Потоків рвучкого світла

І музики з-під блакиті.

***