Напиваюся, як у дешевих фільмах

напиваюся, як у дешевих фільмах,

самознищення – шлях до найвищих істин,

посипаючи рани морською сіллю,

залишаю свій мозок чистим.

кожен вечір вливає у мене холод,

випиваючи душу по чайній ложці,

вітер злий. вітер січня вбиває кволих.

і чіпляє їх трупи на груди –

брошки.

якось порожньо. навіть, скажу, не «якось».

я – як пляшка, повна нічим доверху.

хоч залий бензин із дешевим лаком.

запали і кидай у «Беркут».

все занадто. мозок – відкрита рана,

кожен подих – ніби не має змісту.

я не маю вибору – ярл Вайтрана…

це – одна з абсолютних істин.

заливаю вени вином дорнійським,

як король андалів, ройнарів, Перших…

заливаю душу. заливаю мізки.

алкоголь – мій стержень,

єдиний стержень.

я боюся, це без кінця ітиме,

але смертне те, що колись заснуло.

все згорить,

і пасма масного диму

прекриють

запах

минулого.