Напившись, кавової осені

Напившись, кавової осені

на краю моєї простині

підкупили долю монетами

і й від міряємо час кілометрами

десь сичить совість митями

ми давно загублені ,змилені

і крадеться розлука з сітями

а у нас двері зачинені…

де скажи подались наші ангели?

ми стираємо небо молитвами

наше щастя вивішує банери

ми повітря виборюєм битвами

в нас з тобою бетонні стіни

а у них цілий всесвіт вміщається

я вдягаю на себе постійно

усе те ,що тебе торкається

мені вірних клятв не треба

як тату носитиму – осінь

хай у пам’яті буде у тебе-

моя біла, зім’ята постіль…