Напруга

Інженерові-енергетику М. Медвєдєву

Прокидайся, інженере,

Ковдру сну під ноги вергай!

Морок ночі розженемо

Мегаватами енергій.

Умиваються квартали.

Б’є у дзвони неба вежа.

В сто напруг понад світами

Стугонить твоя мережа.

Так десь, може, і впадемо

(Що життя на плин не спише?)

Де вже вічного Едему? —

Ласки тихої не спивши!

Чи збагнути зубоскалам,

Як боліло нам коріння,

Як свої шляхи шукали

На дорогах покоління?

По густих здвижанських луках

Сонце котиться до пруга.

Й крадькома, немов гадюка,

Підповза до серця туга.

Перша туга тужить чорно,

Друга туга тужить біло.

Як любилось неповторно!

Скільки мрій степами збігло!

А стовпи поважно й гордо

Йдуть в світи через просіку.

Не дротами вже, а горлом

Стугонить напруга віку!

Спалахнемо наостанку —

Похитнеться неба вежа!

Проспіває на світанку

Гімн життю твоя мережа.