Наречена

Наречена в весільному вбранні

Сумувала у затінку ночі,

Сумувала вона за коханням

І ховала заплакані очі.

Її гості гуляли усі надворі,

В них веселий й бадьорий був настрій.

Лише в неї в душі бушували вогні

Пропікаючи серце їй наскрізь.

Як верба, що схиляється так до води,

Так вона до землі похилилась.

Цілувала чиїсь на травичці слідм

І в солоних сльозах топилась.

Їй не жити щасливо життям молодим,

Їй не бачити вічного щастя,

Бо залишиться він назавжди лиш одним

І другого любити не вдасться.

Так чому вона плаче в цей день чарівний?

Чому наречена страждає?

А тому, що той перший зрадив її,

А другого вона не кохає.