Наш хліб палає полум’яним горем.

Наш хліб палає полум’яним горем.

Знову колесо історії спинилось.

А що змінилось?

Зерна пшениці проростають болем.

Тендітні очі колосків – у попіл.

Лечу понад пекельним українським полем:

о, Боже, скільки ж нав’язали нам утопій.

Сліпі котята. І ніяк інакше.

Вже тридцять з гаком років – як жахливо.

А що важливо?

З кожним роком м’якше, м’якше, м’якше…

І загриміло блискавкою в груди.

Горить наш хліб, горять поля. Аякже.

Самі ж приймали поцілуночки від Юди.