Наш пароль

Зима лиш крок – а тут весна вже плаче,

Малиново-п’янким кипить дощем…

Невже душі моїй отак призначено,

Що погляд їй тавро їдке спече?

Нам кажуть: у що віриш – те і збудеться,

Реальність постає з палких думок.

Тоді я стану затишною вулицею,

Аби щодня ловити твій моторний крок.

Ти кажеш, що сумуєш…Доведи мені!

Як важко зараз вірити словам…

Серця зболілі прагнуть до оживлення,

Достукатись до тих небесних брам.

А там отак одразу не відчинять нам,

Вимога – персональний код від доль,

А ми сплелись крильми, зрослись клітинами,

Оце і є навіки наш пароль.