Наша пляма

Щорана я роблю моціон

І зустрічаю неодмінно.

А надвечір — ми біля бухти незмінно

І на нас дивиться Оріон.

Тоді стає вогко і якось незатишно.

Щока до щоки за теплом нагинається.

Наша пляма з фоном зростається

І не камінь тільки тому, що дише.

Мови тихість і доторку м’якість.

Далі надходе час розстання.

Бухта спить. Далеко до світання.

Завмирає і тане зляканість.

13. IV. 1917. Владивосток