НАТЮРМОРТ

Маруся в саду гуляла,

щось шукала, щось чекала.

а Дмитро, той хитрий чорт,

за кущем творив "натюрморт".

пензель в пальцях він тримав,

рухами сміливо грав.

то водив повільно й ніжно,

то руками швидше-швидше.

грушу гладив, сливу м'яв,

сік уявний проливав.

лінії вели до пекла -

пристрасть вже його запекла.

Маруся трохи підгледіла,

сцена їй сподобатись зуміла.

«ой, Дмитрику, що за рухи,

що за пензель в тебе, друже?

може, ти не сливу гладив,

а про щось інше мріяв радо?

краще б ти мене торкався,

рухав, пестив, не ховався!»

Дмитро збентежився до краю,

та пензель знову не спиняє.

«ой, Маруся, не глузуй,

краще фарби подаруй!»

і от разом, вдвох, під вечір,

жар, дихання, пензель пада з рук.

він - малює, як уміє,

а вона лиш стогне:

«Мрія!»