Давай...

Давай про мир, про гнізда пташенят,

про тишу ночі, голосінь світанку,

про сміх, усмішку, очі немовлят,

про літнім вітром зірвану фіранку,

про першу риболовлю з дідусем,

про перший поцілунок і розлуку,

про те, як вперше рюкзаки несем

і гострим стріли з дерева до лука,

давай про шум Карпат і шепіт хвиль,

про пісню буків стримано-мрійну́,

про танець, що веде в степу ковиль -

про що завгодно, лиш... не про війну!

Бо що вона, болото, піт, іржа,

уламки в плоть зі звуком контрабаса? -

Не варта ні найменшого вірша!

...(лиш вміє виривати серце з мʼясом)...