Навколо передумов

Воює  далі,  хоч  давно  помер,

Самітній  лицар  в  тилягах  цеглястих.

Як  гупа  серце  крізь  опале  листя.  —

Єдиний  змиг,  —  й  помандрував  крізь  мур.

Минуще  —  свій  —  і  вміст,  і  хвилемір  —

Із  капищами  марноти  і  млости.

Бува,  що  й  смерть  шаленцеві  полестить,

Хоч  в  неї  —  з  атраментом  каламар.

Як  немовля,  яке  —  тіла  дорослих,

Що  —  видиме  (не  краєвиди  —  рислінґ),

Дарма  на  нього  увесь  всесвіт  цика,

Бо  ж  —  нетямуще  —  бульбашку  —  на  цоколь,

Що  вічність,  —  вибуховий  хемікат,  —

На  ключ  —  у  грудях  тліну  —  замика.