“Не маю зла до жодного народу”

Не маю зла до жодного народу.

До жодного народу в світі зла не маю.

Чому ж тоді все важчає мені

На світі жити в множині духовній?

Тоді від чого ж якось так мені стає,

Неначе я у чомусь завинився

Перед своїм народом немаленьким,

Я завинив, бо не доніс чогось,

Чогось такого необхідного, одного,

Що міг нести один лиш тільки я…

Чи, може, це шмат хліба, того хліба,

Що їсть душа із першим молоком,

А потім дивиться на світ очима правди

І, незатуркана, з незламаним хребтом,

Живе і множить правду і добро

У себе в білій хаті і планеті?..

Чи, може, сам невипростаний я,

Не маю мужності і того духу в слові,

Що пропікає світ і все на світі

І стверджує і волю, і любов?!

Я точно знаю,

Звідкіль взялось в мені це почуття:

Воно від космосу… Воно від космосу, бо стало

Усе видніше в серці й голові,

Все збільшилось, згострішало від миті,

Як випростали небо кораблі…

Мабуть, тому й таке чуття у мене,

Що, ідучи з віків, чогось одного,

Найнеобхіднішого, не доніс я, ні!

Саме чого? — здоров’я, миру, щастя?..

А зрілість кладе руку на плече…

1965