“Не молодиця ще, уже й не дівчина”

Не молодиця ще, уже й не дівчина,

В очах глибока, чиста доброта.

Ніким за тридцять років не помічена,

Несе вона незаймані вуста.

Хода її легка не по-жіночому,

І стан пругкий, як золота лоза,

І сняться їй щоночі в домі отчому

Слова, які ніхто їй не сказав.

Вона й змирилась. Обминає танці.

Нехай — молодші. Не її пора.

Із старшими тримається у ланці,

На вихідні лишає їй сестра

Маленьку доню — два блакитні банти,

Повненькі щічки маками цвітуть.

Вони удвох ідуть у ліс гуляти,

Вінки з ромашок у лугах плетуть.

А ввечері маленька просить казку

Про королівну і про добрих фей.

І засина коло її грудей,

Сповита в ніжність, доброту і ласку.