Не набирай

02:17 — екран світиться синім,

Ти знов у “онлайн”, але ніби без імені.

Пишеш “привіт” — і стираєш до крапки,

Ми чемпіони у власній поразці.

Кава холодна, як наші “побачим”,

Ми вже не раз розходились і наче

Кожного разу востаннє, серйозно —

Тільки чомусь знову пізно і грозно.

Між нами коротке замикання,

Слова — це зайве зізнання.

Ти знаєш мій код, я знаю твій пароль…

Але не знаємо роль.

Не набирай, не набирай мене після двох,

Бо ми з тобою як вогонь і порох.

Не набирай, не шукай моє “алло”,

Ти ж знаєш — знову затягне в коло.

Не набирай…

Якщо не хочеш знову болю.

Не набирай…

Я все одно відповім поволі.

Ти кажеш: “Все просто” — а просто не буде,

Ми наче актори в чужому етюді.

Граєм дорослих, але по-дитячому

Ділимо ніч на “пробачу — не пробачу”.

Моє таксі під твоїм під’їздом,

Мовчу голосніше, ніж крики і свисти.

Серце на вібрі — режим “без звуку”,

Та ти моя найгірша звичка й наука.

Між нами коротке замикання,

Слова — це зайве зізнання.

Один пропущений — і я вже твій,

Хоча клялась: “Не мій”.

Не набирай, не набирай мене після двох,

Бо ми з тобою як вогонь і порох.

Не набирай, не шукай моє “алло”,

Ти ж знаєш — знову затягне в коло.

Не набирай…

Я сильна тільки до першого “хто ти?”.

Не набирай…

Бо я прийду навіть пішки крізь сльоти.

Брідж (з біт-дропом):

Блок — розблок,

Крок — ще крок,

Ми не вміємо “стоп”.

Це не любов —

Це електрошок,

І нам мало знов.

Не набирай…

Або набери.