“Не наслухай, бо сам зіллєшся”

Не наслухай, бо сам зіллєшся

з гущавим літом у сльоту,

в нетяму вічну западешся,

в невідворотну самоту.

І будеш коренем, і листям,

і шашелем, що стовбур б’є,

і дощиком отим сріблистим,

що розмива ім’я своє.

Поза тобою все відхлине,

відсмеркне, як і не було.

Лиш буде вічною хвилина

твого посвячення в зело.

***