Не треба битись проти вітряків

Не треба битись проти вітряків,

Протистояти бредням божевільних.

Їм і Христос явився не таким,

Що взяти з нас, простих веселих смертних.

Чи б’ють слова? То не завжди слова,

За ними криються гримаси душ, пресерви.

Безлика заздрість й мура простота

Агентів засилає глибше нервів.

Шукаючи в проходах інший слід,

Що плутано веде за межі зграї.

Несхожість – непробачний смертний гріх.

На нього норми дозвіл не давали.

Вітряк віками крутить мережу,

Жорна безжальні к мріям Дон Кіхота.

Такий як інші, шию і в’яжу,

Ні, я не злий, то все ота робота.

Вони приходять з піками сюди,

Змінити світ… Зміни свої підгузки.

Ні виду, ані величі – понти.

Не визнання їм треба, а моту́зка.

Бідний вітряк і сторожів пітьма,

Закостенілі в правді й порядку,

Інтуїтивна копія хреста,

Чекання фарисейські, як нотатки.

Майдану свист: Зійди, зійди, зійди!

Надто розумний, надто незалежний.

Все перекручує вітряк, ти вже не ти,

Це ареал невігластва – наївний.

Не треба битись проти вітряків,

Протистояти бредням божевільних.

Їм і Христос явився не таким,

Що взяти з нас, простих веселих смертних.

19.12.2023