“Не уломить тобі, ані додать ні дрібки”

Не уломить тобі, ані додать ні дрібки,

минуле відійшло на відстань пам’ятань.

Запрагну — ти стоїш лише на колих кліпки,

але маліє час, як пам’ять від згасань.

І що ж — оплавок шкла лишиться від багаття,

і кіптяви пружок, що губи перетне.

О леле, затули долонею латаття

мій рот, аби з грудей не видихать тебе!

***