Не відгороджуйсь іменем від світу

Що знаєш ти про межі? Не членуйсь,

не відгороджуйсь іменем від світу,

не змінюй хутко мінуси на плюс

і не вважай, що стежка — то орбіта.

Рука тобі для того, щоб прийнять

за власну шкіру й кору кострубату,

а осока — щоб осклеп перетять

і визволити душу ще крилату.

Нема межі між ґрунтом та зелом,

іржа ножі з’їдає нещадимо —

усе, що ткалось,— хутко розповзлось,

що рукоклалось — теж пішло за димом.

Ні імені, ні карбів, ані-ні…

одна протяжність сущого тривання,

ночей переливання прямо в дні,

переходів світання у смеркання.

Печалі в радість, втіхи в гіркоту,

життя у смерть і навпаки — щомиті

переливання густі в рідкоту.

І вічністю всі об’єми розмиті.

То й наповіщо всі ті імена,

ота уся окремість, неповторність,

якщо кружля-кружляє вісь земна

і мелють, мелють нещадимі жорна?

А ти — це я, це — він, вона, воно,

це — світ увесь, що зведений до тебе.

І не чикриж, як жерсть, як полотно,

ні вічності, ні простору, ні неба.

***