“Не виглиблю нічого, не дізнаю”

Не виглиблю нічого, не дізнаю,

чому душа журливою буває,

коли ані причини, ні знаку,

ти раптом ніби став на скрізняку,

і тягне вітром з чотирьох сторін,

і, голову пригнувши до колін,

зіскулений, як пемза, діркуватий,

ти чуєш на губах холодну вату.

І дишеш важко — духу не стача,

і хтось твого торкається плеча

знайомими і ніжними руками…

Нетямишся в спасеннім слові: — Мамо!

***