• Не вистачає гніву •

Мені не вистачає гніву писати про те, що коїться:

Комусь стріляють в спину, в когось поранене тіло гоїться.

Вона ішла додому з їжею в правій руці, занедбана.

Але російська гнида взяла і вбила дівча під вербами.

Вона плекала матір. Та не ходила, була лежачою.

Тільки російська падла у цьому розвагу вбачила:

Вбила похилу жінку та зґвалтувала доньку безжалісно.

Не передати словом муки кожної жінки-страдалиці...

Вона любила сина – та поховали його під обстріли.

Став він безсмертним в серці, вічним героєм на фарбі постерів.

Мені не вистачає гніву кричати разом з сиреною,

Але занадто відчайдушна поетка, щоб "бути чемною".

Я – вільна українка, щира, наповнена світлом, хмарами,

Росою, літнім грімом, миром; покрита теплом і ранами.

Ти ж бачиш, вибухає відчай, перетворюючись на горе?

В очах роздерте небо, вираз обличчя тепер більш суворий.

Немає сил ненавидіти, опускатись до рівня мразі.

Проте, всі почуття важливі. Гнів – емоція, а не засіб.

Злочинність буде покарана – та близьких нам не повернути.

Я здригаюся, коли чую: "росія", "артобстріли", "путін".

Сховатися від цього жаху, нестерпної невідомості –

Нíде, тому ми йдемо у бій для захисту честі й гордості.

Достатньо волі й віри задля непереможного статусу.

Ми тут не для того, щоб здатись чи в своїй правді вагатися.

Мені не вистачає гніву писати про те, що коїться.

І не діють дурні поради: "вдихнути і заспокоїтись"

Мені не вистачає Слова в абсурді важкої денності.

Та сила України в тому, що влада й народ – у єдності.

05.04.2022~15.04.2022

©Adelis Enigma